Будинок із тонкими стінами

Уявіть, що ви живете в будинку з дуже тонкими стінами. Ви можете бути у своїй кімнаті, читати книгу чи займатися своїми справами, але все одно чуєте, що відбувається в інших кімнатах. Ви чуєте кроки, зітхання, як зачинилися двері чи змінився тон голосу. І поступово вчитеся прислухатися.
Як вони там за стіною? Чи все добре? Чи не змінився настрій? Чи не станеться зараз щось неприємне? І ви вже не просто живете у своєму просторі, частина вашої уваги постійно залишається за стіною.
Приблизно так може відчуватися дитинство в дисфункційній сім’ї. Дитина може не знати, що станеться за кілька хвилин. Чи буде вдома спокійно? Чи хтось розсердиться? Чи пролунають колючі слова? Чи доведеться знову підлаштовуватися під чужий настрій?
Тому вона вчиться слухати та помічати найменші зміни в голосі. Зчитувати вираз обличчя. Вгадувати настрій інших. Бути обережною зі своїми словами та поведінкою.
Це називається гіперпильністю - коли нервова система постійно сканує навколишнє середовище в пошуках можливих ознак небезпеки. Але проблема в тому, що з роками стіни можуть стати товстішими, будинок безпечнішим, а звичка прислухатися залишається. Тому вже доросла людина може автоматично помічати найменшу зміну в настрої партнера, боятися чужого невдоволення та постійно думати: «Я щось зробила не так?» навіть коли реальної небезпеки немає.

Чи можна збудувати відчуття безпеки?

Так, однозначно. Нервова система може навчатися безпеки заново.
Можна поступово створити всередині себе місце, де не потрібно постійно прислухатися, чекати небезпеки чи підлаштовуватися під чужий настрій. Щоправда це не відбувається за один день. 
1.ЗНАЙТИ СВОЇХ ЛЮДЕЙ
Вам не обов’язково справлятися з усім самостійно. Шукайте людей, поруч із якими не потрібно постійно стежити за своїми словами, приховувати почуття чи боятися осуду. Це можуть бути близькі друзі, партнер, терапевт, група підтримки або люди зі схожим досвідом.
Безпечні стосунки поступово вчать нервову систему новому досвіду: «мене можна бачити справжньою і зі мною все одно залишаються».
2.ПІКЛУЙТЕСЯ ПРО СЕБЕ У ПРОСТИХ РЕЧАХ
Якщо в дитинстві ваші потреби часто залишалися без уваги, у дорослому житті важливо поступово навчитися помічати їх самостійно. Вам не потрібно чекати, поки стане зовсім погано. Їжте, коли голодні. Відпочивайте, коли втомилися. Виходьте на прогулянку. Приймайте теплий душ. Читайте книгу. Малюйте. Пийте чай із улюбленої чашки.
Це може здаватися дрібницею, але кожна така дія передає важливий сигнал собі всередину: "Я бачу тебе. Твої потреби важливі. Про тебе є кому подбати".
Можливо, колись ваше відчуття безпеки дуже залежало від інших людей, але зараз ви можете поступово стати людиною, на яку самі можете покластися. Це означає помічати свої почуття, а не соромити себе за них:-Захищати свої межі.-Говорити «ні», коли вам не підходить.-Просити про допомогу, коли вона потрібна.-Не залишати себе в ситуаціях, які постійно завдають болю.
3.ВЧІТЬСЯ БУТИ ПОРУЧ ІЗ СОБОЮ
Зробіть щось незвичне для себе. Зупиніться на кілька хвилин і запитайте себе:«Що я зараз відчуваю?»«Що мені потрібно?»«Що допомогло б мені зараз почуватися трохи безпечніше?»
Це може бути молитва, медитація, дихання, тиша або просто кілька хвилин без телефону.
Не потрібно одразу робити якісь дії чи кардинально змінювати життя. Іноді достатньо просто залишитися поруч із собою, поки хвиля проходить.
Внутрішня безпека це відчуття: «Що б не відбулося, я не покину себе». І, можливо, саме з цього починається справжній дім усередині.